Біохімічний аналіз крові

Аланінамінотрансфераза (АЛТ) фермент, який належить до класу трансфераз, тобто до тих, які регулюють перенесення функціональних груп та молекулярних залишків від однієї молекули до іншої. Цей ензим продукується в основному клітинами печінки, а також нирок, серця, скелетних м’язів, підшлункової залози та ін. У разі пошкодження або руйнування клітин, багатих на АЛТ, відбувається викид ферменту в кров’яне русло, що призводить до підвищення його активності в крові. Саме тому підвищення рівня АЛТ може свідчити про наявність цитолітичного синдрому, проте не свідчить про те, наскільки сильно уражений орган.

Показання для визначення АЛТ: діагностика захворювань печінки, спостереження за динамікою й лікуванням вірусних гепатитів, диференційна діагностика гемолітичної й печінкової жовтяниці, диференційна діагностика захворювань жовчовивідних шляхів і підшлункової залози, обстеження донорів.

Збільшення рівня АЛТ спостерігається при:

  • захворюваннях печінки: гострі вірусні й токсичні гепатити, стеатоз, цироз, алкогольний гепатит, механічна жовтяниця, метастази в печінці;

  • шоку, тяжких опіках;

  • гострому лімфобластному лейкозі;

  • інфекційному мононуклеозі;

  • серцево-судинних патологіях: інфаркт міокарда, серцева недостатність, міокардит;

  • гострому панкреатиті;

  • важкому гестозі другого триместру вагітності;

  • травмах м’язів, рабдоміолізі, поліміозиті і дерматоміозиті;

  • внутрішньом’язових ін’єкціях;

  • ожирінні і т.д.

Зменшення рівня АЛТ спостерігається при:

  • інфекціях сечостатевої системи;

  • пухлинах різної етіології;

  • дефіциті вітаміну В6 (недостатнє харчування, вживання алкоголю);

  • захворюваннях печінки, таких як гепатит;

  • вагітності і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

жінки 0,0-34,0 Од/л

чоловіки 0,0­-45,0 Од/л



Альбумін це родина глобулярних білків, приблизно 50 % яких складає сироватковий альбумін. Ці білки містяться в плазмі крові, функції яких полягають в транспорті (перенесенні різних лігандів, таких як жирні кислоти, катіонів, гормонів фармакологічних препаратів); регулювання онкотичного тиску крові; та є білковим резервом.

Показання для визначення альбуміну: оцінювання білкового обміну і харчового статусу, діагностика печінкових захворювань, особливо пов’язаних з протеїнурією, а також діагностика та моніторинг перебігу цирозу печінки, туберкульозу, нефротичного синдрому, діабетичної нефропатії, пухлинних процесів, ревматоїдних захворювань, опіків, дистрофії.

Збільшення рівня альбуміну спостерігається при:

  • дегідратації.

Зменшення рівня альбуміну спостерігається при:

  • захворюваннях печінки;

  • білково-синтетичній недостатності за тяжкого ураження печінки;

  • сепсисі;

  • онкологічних захворюваннях;

  • ревматоїдних захворюваннях;

  • гіпергідратації;

  • вагітності і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 35,0-52,0 г/л

Діти

0-4 дні 2,8-4,4 г/дп (28-44 г/л)

4 дні-14 років 3,8-5,4 г/дп (38-54 г/л)

14-18 років 3,2-4,5 г/дп (32-45 г/л)

Дорослі 3,5-5,2 г/дп (35-52 г/л)



Амілаза це травний фермент, який каталізує розщеплення полісахаридів, таких як крохмаль та глікоген, до мальтози. Цей ензим продукується слинними залозами та підшлунковою залозою. Деякі інші органи також здатні продукувати даний фермент, наприклад, печінка, яєчники та кишківник. У сироватці крові виділяють в основному панкреатичну амілазу та слинну амілазу. Дослідження рівня амілази є досить поширеним методом діагностики хвороб підшлункової залози.

Показання для визначення амілази: діагностика захворювань підшлункової залози та слинних залоз, муковісцидозу, синдрому гострого живота.

Збільшення рівня амілази спостерігається при:

  • захворюваннях підшлункової залози;

  • макроамілаземії;

  • епідемічному паротиті;

  • гострому перитоніті;

  • цукровому діабеті;

  • захворюваннях жовчних шляхів;

  • травматичних ушкодженнях черевної порожнини;

  • перериванні ектопічної вагітності;

  • пошкодженнях черепа;

  • деяких пухлинних захворюваннях яєчок і легень;

  • вживанні алкоголю;

  • вагітності і т.д.

Зменшення рівня амілази спостерігається при:

  • недостатності функцій підшлункової залози;

  • панкреатектомії;

  • панкреонекрозі;

  • вираженому муковісцидозі;

  • гострому та хронічному гепатиті;

  • тиреотоксикозі;

  • інфаркті міокарда;

  • токсикозі під час вагітності;

  • станах, які супроводжуються підвищеним рівнем холестерину в крові і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 13,0-53,0 Од/л



Аспартатамiнотрансфераза (АСТ) це ендогенний фермент, який бере участь в обміні амінокислот. Ензим продукується клітинами серця та печінки, а також нирок і м’язів. У нормі лише невелика частина АСТ надходить у кров, а збільшення рівня відбувається у випадку пошкодження органу за допомогою цитолізу. Оцінювання кількості АСТ використовується для діагностики уражень міокарда й печінки.

Показання для визначення АСТ: діагностика патологій міокарда, таких як інфаркт, патологій печінки, патологій мускулатури, дослідження стану донорів.

Збільшення рівня АСТ спостерігається при:

  • інфаркті міокарда;

  • захворюваннях печінки, таких як гепатити, травми печінки, цироз;

  • дослідженнях жовчних позапечінкових шляхів;

  • септичних станах;

  • хірургічних маніпуляціях на серці;

  • рабдоміолізі;

  • зловживанні алкоголем та і т.д.

Зменшення рівня АСТ спостерігається при:

  • важких некротичних ураженнях печінки;

  • у пацієнтів, які проходять лікування за допомогою діалізу;

  • хронічному дефіциті В6;

  • вагітності і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

жінки 0,0-31,0 Од/л

чоловіки 0,0­-35,0 Од/л



Білірубін прямий це малотоксичний білірубін, входить до складу загального білірубіну, який синтезується печінкою, з жовчю надходить до тонкого кишківника. Прямий білірубін називають таким, оскільки він здатний самостійно (без допомоги альбуміну) розчинятися у водному середовищі. Підвищення рівня даного білірубіну в сироватці крові пов’язують зі зниженою здатністю печінки вчасно його вивести. Це може відбуватись унаслідок закупорювання жовчних протоків, а також у випадку захворювань печінки. Прямий білірубін є чутливим маркером патологій печінки.

Показання для визначення: діагностика захворювань печінки, діагностика гемолітичної анемії, диференційна діагностика жовтяниць та оцінювання їхнього перебігу.

Збільшення рівня білірубіну прямого спостерігається при:

  • онкопатологіях;

  • патологіях жовчовивідних шляхів;

  • гіпотиреозі новородженних;

  • підпечінковій (механічній) жовтяниці;

  • печінковій жовтяниці;

  • синдромі Ротора;

  • синдромі Дабіна-Джонсона і т.д.

Зменшення рівня білірубіну прямого спостерігається при:

  • нирковій недостатності;

  • туберкульозі;

  • зловживанні алкоголем;

  • вживанні деяких лікарських препаратів і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 0-0,2 мг/дп (0,0-3,39 мкмоль/л)


Білірубін загальний загальна кількість усіх фракцій білірубіну (прямий та непрямий), який є жовтим гемохромним пігментом. Він утворюється в організмі з гемоглобіну та міоглобіну під час руйнування еритроцитів у клітинах ретикулоендотеліальної системи. Аналіз даного показника є маркером ефективності роботи печінки, жовчних та печінкових проток, а також хвороб крові.

Показання для визначення білірубіну загального: дослідження білірубінемії, диференційна діагностика жовтяниць, захворювань печінки та жовчовивідних шляхів, гемолітичної анемії.

Збільшення рівня білірубіну загального спостерігається при:

  • збільшенні інтенсивності гемолізу еритроцитів;

  • жовтяницях;

  • токсичних пошкодженнях печінки;

  • низькій активності ферментів печінки;

  • вживанні деяких лікарських препаратів і т.д.

Зменшення рівня білірубіну загального спостерігається при:

  • анеміях;

  • курінні;

  • дії сонячного світла або УФ-променів на пробу крові та т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

Дорослі 0-2,0 мг/дп (0-33,9 мкмоль/л)

Пуповинна кров — < 2мг/дп (0-33,9 мкмоль/л)

Новонароджені недоношені: 

0-1 день 1,0-8,0 мг/дп (16,95-135,6 мкмоль/л)

1-2 дні 6,0-12,0 мг/дп (101,7-203,4 мкмоль/л)

3-5 днів 10,0-14,0 мг/дп (169,5-237,3 мкмоль/л)

Новонароджені в строк:

0-1 день 2,0-6,0 мг/дп (33,9-101,7 мкмоль/л)

1-2 дні 6,0-10,0 мг/дп (101,7-169,5 мкмоль/л)

3-5 днів 4,0-8,0 мг/дп (67,8-135,6 мкмоль/л)

Глюкоза один із найважливіших компонентів крові, який відповідає за вуглеводний обмін, у сироватці вказує вміст цукру в крові. Глюкоза є основним джерелом енергії для організму. Основними джерелами глюкози є складні цукри, які людина отримує з їжею. Також глюкоза утворюється внаслідок синтезу з амінокислот та молочної кислоти. Концентрація глюкози в крові регулюється гормонами: інсуліном та глюкагоном, а також глюкокортикоїдами, соматотропіном, аденокортикотропним гормоном, адреналіном, тиреоїдними гормонами. Дослідження глюкози в крові є важливим лабораторним тестом цукрового діабету.

Показання для визначення глюкози: симптоми цукрового діабету, панкреатит, гемохроматоз, травми та новоутворення підшлункової залози, Базедова хвороба, акромегалія, феохромоцитома, синдром Іценко-Кушинга, хвороби гіпоталамусу, гепатит, ожиріння, інфаркт міокарда, рак шлунку, хвороба Гірке, інсульт, цироз печінки і т.д.

Збільшення рівня глюкози спостерігається при:

  • цукровому діабеті;

  • гіперглікемії у випадку ендокринопатії;

  • захворюваннях підшлункової залози;

  • хронічних захворюваннях нирок та печінки;

  • інфаркті;

  • інсульті;

  • наявності антитіл до інсулінових рецепторів і т.д.

Зменшення рівня глюкози спостерігається при:

  • довготривалому голодуванні;

  • захворюваннях шлунку, кишківника, демпінг-синдромі;

  • хронічних захворюваннях печінки;

  • захворюваннях, пов’язаних з дефіцитом контрінсулярних гормонів;

  • захворюваннях, які протікають із гіперінсулінемією;

  • інсуліномі;

  • спонтанній гіпоглікемії;

  • ферментопатологіях і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

Новонароджені 

<1 міс — 40-60 мг/дп (2,24-3,36 ммоль/л)

>1 міс — 50-80 мг/дп (2,8-4,48 ммоль/л)

Діти — 60-100 мг/дп (3,36-5,79 ммоль/л)

Дорослі — 74-100 мг/дп (4,14-5,59 ммоль/л)

> 60 років — 82-115 мг/дп (4,59-6,44 ммоль/л)

> 90 років — 75-121 мг/дп (4,2-6,78 ммоль/л)

Капілярна кров — 65-110 мг/дп (3,64-6,16 ммоль/л)



Загальний білок загальна кількість усіх білків у плазмі крові, основними з яких є альбумін та різні типи глобулінів. Синтез білків плазми крові здійснюється клітинами печінки та ретикулоендотеліальної системи. Білки плазми крові виконують такі функції: активна участь у процесах згортання крові, підтримання pH, транспортна функція, підтримання колоїдно-онкотичного тиску, участь в імунних реакціях, є резервом амінокислот, підтримання рівня катіонів у крові, регуляторна функція. Вмісту загального білка є маркером порушення білкового обміну.

Показання для визначення загального білкадіагностика захворювань печінки та нирок, порушень харчування та обміну речовин, гострі хронічні інфекції, колагенози, онкологічні захворювання, опіки.

Збільшення рівня загального білка спостерігається при:

  • гіперімуноглобулінемії;

  • поліклональній та моноклональній гаммопатії;

  • псевдогіперпротеїнемії;

  • дегідратації;

  • гострих інфекційних захворюваннях;

  • мієломній хворобі;

  • тропічних захворюваннях, таких як вісцеральний лейшманіоз, лепра і т.д.

Зменшення рівня загального білка спостерігається при:

  • ентеропатії з втратою білка;

  • опіках;

  • нефротичному синдромі;

  • білковій недостатності;

  • захворюваннях печінки;

  • синдромі мальабсорбції;

  • агаммаглобулінемії;

  • довготривалому лікуванні глюкокортикостероїдами;

  • гіпотереозі;

  • швидкому введенні рідини;

  • хірургічному втручанні і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

Дорослі — 6,4-8,3 г/дп (64-83 г/л)

Діти — 3,6-6,0 г/дп (36-60 г/л)

Новонароджені — 4,6-7,0 г/дп (46-70 г/л)

1 тиждень — 4,4-7,6 г/дп (44-76 г/л)

7-12 міс — 5,1-7,3 г/дп (51-73 г/л)

1-2 роки — 5,6-7,5 г/дп (56-75 г/л)

> 2 років — 6,0-8,0 г/дп (60-80 г/л)


Кальцій — один із найважливіших мікроелементів в організмі людини. Бере участь у формуванні кісткової тканини, зубів, скороченні м'язів, у тому числі серцевого м'яза, є регулятором процесу згортання крові, а також стимулює секрецію ряду гормонів та ферментів. У сироватці крові представлений трьома основними фракціями: вільний (іонізований) кальцій, зв'язаний із білками (наприклад, з альбуміном), у комплексі з аніонами (фосфатами, бікарбонатами).

Показання для визначення кальцію: діагностика та контроль ефективності лікування захворювань паращитоподібних залоз, кісткової тканини, нирок, серцево-судинної системи, злоякісних новоутворень. 

Збільшення рівня кальцію спостерігається при:

  • первинному і вторинному гіперпаратиреозі;

  • злоякісних пухлинах, гемобластозах;

  • туберкульозі, саркоїдозі;

  • порушенні роботи щитоподібної залози та наднирників;

  • остеопорозі;

  • хворобі Педжета;

  • гіпервітамінозі А;

  • синдромі Вільямса;

  • гіпокаліємії і т.д.

Зменшення рівня кальцію спостерігається при:

  • гіпоальбумінемії;

  • первинному та вторинному гіпопаратиреозі;

  • гіповітамінозі D;

  • гострому панкреатиті;

  • синдромі Фанконі, ацидозі ниркових канальців;

  • гіпомагніємії;

  • раку грудної залози, передміхурової залози, легені, щитоподібної залози;

  • голодуванні;

  • вагітності;

  • захворюваннях кісток і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 2,15-2,55 ммоль/л

Дорослі 8,6-10,2 мг/дп (2,15-2,5 ммоль/л)

Діти

2-12 років 8,8-10,8 мг/дп (2,2-2,7 ммоль/л)

10 днів-24 міс 9,0-11,0 мг/дп (2,25-2,75 ммоль/л)

0-10 днів 7,6-10,4 мг/дп (1,9-2,6 ммоль/л)


Креатинін — кінцевий продукт розпаду креатину, який відіграє важливу роль в енергетичному обміні м'язової та інших типів тканин. Креатин продукується клітинами печінки, далі надходить у м'язову тканину й перетворюється там на креатинін. Утворення даної сполуки безпосередньо залежить від стану м'язів. Креатинін видаляється з організму завдяки роботі нирок. Цей показник є одним із маркерів порушень азотистого обміну.

Показання для визначення креатиніну: діагностика гострих та хронічних захворювань сечовидільної системи, артеріальної гіпертензії, гострих запальних захворювань; моніторинг стану організму після оперативного втручання, гемодіалізу та множинних травм; діагностика захворювань із порушенням обміну речовин.

Збільшення рівня креатиніну спостерігається при: 

  • гострих та хронічних захворюваннях нирок;

  • обструкції сечовивідних шляхів;

  • шокових станах;

  • дегідратації організму;

  • захворюваннях м'язової тканини (важкій міастенії, м'язовій дистрофії, поліомієліті, рабдоміолізі);

  • акромегалії та гігантизмі;

  • гіпертиреозі;

  • променевій хворобі і т.д.

Зменшення рівня креатиніну спостерігається при: 

  • важких захворюваннях печінки;

  • нестачі білків у раціоні харчування;

  • вагітності;

  • у похилому віці;

  • зменшенні м'язової маси і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

Чоловіки 0,7-1,3 мг/дп (61,6-114,4 мкмоль/л)

Жінки 0,6-1,1 мг/дп (52,8-88 мкмоль/л)

Діти 0,3-0,7 мг/дп (26,52-61,88 мкмоль/л)

Новонароджені 0,3-1,0 мг/дп (26,52-88,4 мкмоль/л)

Діти віком до 1 року 0,2-0,4 мг/дп (17,68-35,36 мкмоль/л)

Підлітки 0,5-1,0 мг/дп (44,2-88,4 мкмоль/дл)



Лактатдегідрогеназа (ЛДГ) — фермент, який бере участь в одній із біохімічних реакцій окиснення глюкози, а саме забезпечує перетворення молочної кислоти на піровиноградну. Даний фермент має найбільшу активність у нирках, мозку, печінці, легенях, тканині міокарда та скелетних м'язів. За браком клінічних ознак хвороби та результатів інших лабораторних досліджень, зміна рівня ЛДГ не має суттєвого значення в діагностиці більшості захворювань.

Показання для визначення ЛДГ: діагностика інфаркту міокарда, легень, гемолітичної анемії, патологій печінки в комплексі з іншими лабораторними дослідженнями; моніторинг ефективності протипухлинної терапії новоутворень різної локалізації.

Збільшення рівня ЛДГ спостерігається при: 

  • інфаркті міокарда, серцевій недостатності;

  • інфаркті легені, легеневій емболії;

  • патологіях печінки (цирозі, гострих вірусних гепатитах), алкоголізмі;

  • захворюваннях крові, які супроводжуються гемолізом (мегалобластній та гемолітичній анеміях, гострому лейкозі);

  • злоякісних новоутвореннях різної локалізації;

  • порушенні роботи нирок;

  • м'язовій дистрофії, судомному синдромі, травмах та переломах;

  • гострому панкреатиті;

  • гіпотиреозі;

  • інфекційному мононуклеозі і т.д.

Зменшення рівня ЛДГ спостерігається при: 

  • застосуванні терапії на основі цитостатиків;

  • вживанні протисудомних засобів, деяких антибіотиків, препаратів, що містять аскорбінову кислоту, і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 229,8-459 Од/л 

225-450 Е/л (3,83-7,65 мккат/л)


Лужна фосфатаза —  фермент, що впливає на процес відкладення кальцію в кістковій тканині, а також на транспорт і обмін ліпідів. Надзвичайно поширена в тканинах людини, особливо в слизовій оболонці кишківника, остеобластах, клітинах ниркових канальців, стінках жовчних протоків печінки, а також плаценті. Вона здійснює відщеплення фосфорної кислоти від різних органічних сполук, наприклад, білків.

Показання для визначення лужної фосфатази: діагностика патологій кісткової тканини, захворювань печінки та жовчовивідних шляхів; діагностика та моніторинг ефективності лікування злоякісних новоутворень у ШКТ; 

Збільшення рівня лужної фосфатази спостерігається при: 

  • патологіях кісткової тканини (остеомаляції, хворобі Гоше з резорбцією кістки);

  • остеосаркомі, метастазуванні пухлин у кісткову тканину;

  • первинному та вторинному гіперпаратиреозі;

  • захворюваннях печінки та жовчного міхура (цирозі, гепатитах різної етіології, туберкульозі печінки, паразитарних ураженнях, холангіті);

  • первинній гепатокарциномі, метастатичному раку печінки, пухлинах жовчовивідних шляхів;

  • інфекційному мононуклеозі;

  • інфаркті легені, нирки;

  • фізіологічно в дітей у період швидкого росту, у жінок при вагітності та після менопаузи;

  • порушенні харчування, нестачі кальцію та фосфатів у їжі і т.д.

Зменшення рівня лужної фосфатази спостерігається при: 

  • спадковій гіпофосфатазії;

  • порушеннях процесів росту кісток;

  • нестачі білків, цинку та магнію в продуктах харчування;

  • гіпотиреозі і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

Жінки 

1-15 років 54-369 Од/л (0,918-6,273 мккат/л)

20-60 років 42-98 Од/л (0,714-1,666 мккат/л)

≥ 60 років 53-141 Од/л (0,901-2,397 мккат/л)

Чоловіки

1-12 років 54-369 Од/л (0,918-6,273 мккат/л)

20-60 років 53-128 Од/л (0,901-2,176 мккат/л)

≥ 60 років 56-119 Од/л (0,952-2,023 мккат/л)



Сечова кислота — продукт обміну азотистих основ, які входять до складу нуклеїнових кислот (ДНК, РНК). Утворюється при розщепленні нуклеїнових кислот, які містяться в продуктах харчування, а також при розпаді власних нуклеїнових кислот організму. Близько 70% сечової кислоти виводиться з організму завдяки роботі нирок, решта — через ШКТ. Цей показник є одним із маркерів порушення обміну азотистих основ.

Показання для визначення сечової кислоти: оцінювання функції нирок при нирковій недостатності, сечокам'яній хворобі; моніторинг терапії за допомогою цитостатиків; моніторинг перебігу вагітності при гестозах; оцінка загального стану організму при лімфопроліферативних захворюваннях.

Збільшення рівня сечової кислоти спостерігається при: 

  • нирковій недостатності, полікістозі нирок;

  • подагрі;

  • лейкозах, хронічному мієлопроліферативному синдромі, множинній мієломі, лімфомах;

  • гемолітичній анемії, злоякісній анемії;

  • токсикозі вагітних;

  • псоріазі;

  • отруєннях барбітуратами, метиловим спиртом, свинцем, аміаком, чадним газом;

  • вживанні продуктів з низьким вмістом білків;

  • хворобі Гірке;

  • синдромі Дауна;

  • порушеннях функцій щитоподібної та паращитоподібних залоз;

  • вживанні алкоголю і т.д.

Зменшення рівня сечової кислоти спостерігається при: 

  • дефектах проксимальних канальців нирок;

  • лімфомі Ходжкіна;

  • бронхогенному раку;

  • целіакії;

  • акромегалії;

  • дефіцитах ферментів пуринового обміну;

  • хворобі Вільсона-Коновалова, синдромі Фанконі;

  • низько-пуриновій дієті і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

Чоловіки 3,5-7,2 мг/дп (210-432 мкмоль/л)

Жінки 2,6-6,0 мг/дп (156-360 мкмоль/л)


Сечовина — кінцевий продукт обміну білків в організмі людини. Вона видаляється з організму за допомогою процесів фільтрації, реабсорбції та секреції в нирках. Саме цей показник є одним із маркерів порушення білкового обміну. Кількість сечовини, яка утворюється в організмі, пропорційна вмісту білків у раціоні харчування.

Показання для визначення сечовини: діагностика порушень функції нирок та печінки; моніторинг ефективності терапії ниркової та печінкової недостатності; моніторинг ефективності низькобілкової дієти при хронічній хворобі нирок; моніторинг ефективності гемодіалізу.

Збільшення рівня сечовини спостерігається при: 

  • зниженні ниркової перфузії через застійну серцеву недостатність та кровотечі в ШКТ;

  • гострому та хронічному гломерулонефриті, пієлонефриті;

  • обструкції сечовидільної системи;

  • туберкульозі нирок;

  • збільшенні катаболізму білків унаслідок тяжких опіків та онкологічних захворювань;

  • цукровому діабеті з кетоацидозом;

  • зниженні концентрації хлору в крові;

  • підвищенні вживання білкових продуктів і т.д.

Зменшення рівня сечовини спостерігається при: 

  • важких захворюваннях печінки (гострих, хронічних, токсичних гепатитах, цирозі, печінковій комі);

  • гіпергідратації; 

  • мальабсорбції;

  • акромегалії;

  • синдромі порушення секреції антидіуретичного гормону;

  • спадковій гіперамоніємії;

  • станах після проведення діалізу;

  • фізіологічно в дитячому віці;

  • вагітності і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

Дорослі

Середнє значення 17-43 мг/дп (2,8-7,2 ммоль/л)

Жінки

<50 років 15-40 мг/дп (2,6-6,7 ммоль/л)

>50 років — 21-43 мг/дп (3,5-7,2 ммоль/л)

Чоловіки

<50 років — 19-44 мг/дп (3,2-7,3 ммоль/л)

>50 років — 18-55 мг/дп (3,0-9,2 ммоль/л)

Діти

1-3 роки 11-36 мг/дп (1,8-6,0 ммоль/л)

4-13 років 15-36 мг/дп (2,5-6,0 ммоль/л)

14-19 років 18-45 мг/дп (2,9-7,5 ммоль/л)

Тригліцериди — основна форма накопичення жирних кислот в організмі та одне з головних джерел енергії в людей. Надходять в організм із їжею або продукуються клітинами печінки та жирової тканини. Можуть утворювати комплекси з білками й в такому вигляді циркулювати в організмі. 

Показання для визначення тригліцеридів: дослідження ліпідного статусу і виявлення порушень обміну речовин; моніторинг факторів підвищеного ризику серцево-судинних захворювань; оцінювання ризику розвитку атеросклерозу (в комплексі з визначенням холестерину); скринінг первинної та вторинної дисліпідемії; моніторинг терапії порушень ліпідного обміну.

Збільшення рівня тригліцеридів спостерігається при: 

  • спадкових порушеннях обміну ліпідів;

  • вторинній гіперліпідемії;

  • подагрі;

  • захворюваннях печінки, нирок, щитоподібної, підшлункової залози;

  • гіпотиреозі;

  • цукровому діабеті;

  • вживанні жирної їжі та алкоголю (транзиторне підвищення);

  • хворобі Гірке;

  • вагітності (фізіологічне підвищення);

  • курінні та відсутності фізичної активності;

  • ожирінні і т.д.

Зменшення рівня тригліцеридів спостерігається при: 

  • абеталіпопротеїнемії;

  • мальабсорбції; 

  • гіпертиреоз, гіперпаратиреоз; 

  • фізичних навантаженнях (транзиторне зниження);

  • зміні режиму харчування з певною періодичністю;

  • втраті маси тіла і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

Нормальний рівень — <150 мг/дп (1,695 ммоль/л)

Високий рівень 150-199 мг/дп (1,695-2,25 ммоль/л)

Гіпертригліцеридемія 200-499 мг/дп (2,26-5,64 ммоль/л)

Дуже високий рівень — >499 мг/дп (5,64 ммоль/л)


Холестерин — компонент клітинних мембран, а також важливе джерело для синтезу статевих гормонів, кортикостероїдів і жовчних кислот. До 80% всього холестерину в організмі продукується клітинами печінки, а решта потрапляє з їжею тваринного походження (жирне м'ясо, вершкове масло, яйця). Рівень холестерину в крові є одним із найважливіших показників ліпідного обміну.

Показання для визначення холестерину: дослідження ліпідного статусу і виявлення порушень обміну речовин; моніторинг факторів підвищеного ризику серцево-судинних захворювань; оцінювання ризику розвитку атеросклерозу (в комплексі з визначенням рівня тригліцеридів); скринінг первинної та вторинної дисліпідемії; моніторинг терапії порушень ліпідного обміну. 

Збільшення рівня холестерину спостерігається при: 

  • гіперліпопротеїнеміях типів IIb, III, V;

  • деяких спадкових порушеннях обміну ліпідів;

  • захворюваннях підшлункової залози;

  • цукровому діабеті;

  • гіпотиреозі;

  • обструкції жовчних шляхів (холестаз, біліарний цироз); 

  • вживанні продуктів із високим вмістом жирів і холестерину;

  • ожирінні і т.д.

Зменшення рівня холестерину спостерігається при: 

  • гіперліпопротеїнемії різної етіології;

  • важких захворюваннях із дисфункцією печінки;

  • гіпертиреозі;

  • мієлопроліферативних захворюваннях;

  • хронічних анеміях (мегалобластна, сидеробластна анемія);

  • гострих запальних захворюваннях та інфекційних процесах;

  • голодуванні і т.д.

Норма (в одиницях СІ): 

Дорослі

Допустимі — <200 мг/дп (5,2 ммоль/л)

Граничні 200-239 мг/дп (5,2-6,2 ммоль/л)

Наднормові — > 239 мг/дп (6,2 ммоль/л)

Діти

Допустимі — <170 мг/дп (4,42 ммоль/л)

Граничні 170-199 мг/дп (4,42-5,174 ммоль/л)

Наднормові — > 199 мг/дп (5,174 ммоль/л)